Екологічне право

Модуль 1. Геоінформаційні технології (ГІТ) у природоохоронній діяльності

Введення у тему

Географічна інформаційна система (ГІС) – це система, що забезпечує збирання, зберігання, опрацювання, доступ, відображення і поширення просторово координованих даних. Інформацію у середовищі ГІС подають у вигляді електронних карт, які налічують графічну складову (межі територій або місцерозташування об’єктів) і пов’язану з ними атрибутивну інформацію (текстову, числову та аудіовізуальну).

ГІС-технології останніми роками активно впроваджують у різні галузі господарства, у системи державного і корпоративного управління, в науку і освіту, адже близько 80 % інформації сучасного суспільства має географічну складову (пов’язана з певною територією). Обсяг такої інформації з кожним роком збільшується, а вимоги до її опрацювання для ухвалення управлінських рішень стають щораз жорсткішими. Сьогодні ефективний і оперативний аналіз такої інформації неможливий без використання сучасних досягнень геоінформаційних технологій.

Завдяки інтеграції передових технологій дистанційного зондування із можливостями динамічного просторового аналізу ГІС розкриває величезний потенціал застосування в екологічному секторі, спрямовуючи нас до прийняття обґрунтованих рішень у екологічному плануванні. Це дає можливість фахівцям, які приймають рішення, успішно долати виклики розвитку людського суспільства, одночасно забезпечуючи захист навколишнього середовища.

За словами Джека Денгермонда, генерального директора компанії Esri (одного із світових лідерів серед виробників програмного забезпечення ГІС), «Застосування ГІС обмежується лише уявою тих, хто її використовує». Геопросторовий підхід не повинен обмежуватися лише опануванням програмного забезпечення. Він потребує критичного просторового мислення, яке дозволяє розкрити справжній потенціал технології. Розвиток інноваційного екологічного планування вимагає поєднання досвіду використання програмного забезпечення та глибокого розуміння наук про навколишнє середовище. Важливо сприймати ГІС не просто як інструмент, а як парадигму наукового мислення для вирішення екологічних проблем.

Географічні інформаційні системи (ГІС) широко використовуються в охороні природи для збору, аналізу та візуалізації екологічних даних для потреб моніторингу та управління природними ресурсами, оцінки та збереження біорізноманіття, прогнозування екологічних катастроф, управління природоохоронними територіями, оцінки впливу людської діяльності на довкілля, забезпечення сталого землекористування, оцінки змін клімату, управління територіями, що підлягають відновленню тощо.

План модуля:

  1. Основні поняття, структура та принципи функціонування геоінформаційних систем. Ознайомлення з програмним забезпеченням Q-GIS та його встановлення (Вступний вебінар). 

  2. Основи роботи з просторовими даними в Q-GIS. Створення макету карти та підготовка до друку.

  3. Приєднання атрибутів за значенням поля таблиці. Візуалізація атрибутивних даних. 

  4. Зональні статистики. екстрагування та статистичний аналіз даних растру для набору точок

  5. Візуальне дешифрування та цифрування об’єктів космічних знімків. 

  6. Отримання та базові операції з цифровою моделлю рельєфу. 

  7. Координатна прив’язка сканованих картографічних матеріалів. Цифрування сканованих карт.

Джерела геоданих. Пошук та завантаження даних OpenStreetMap, WorldClim, Google Earth Engine, GBIF та ін. (Дискусійний вебінар).

Модуль 2. Стратегічна екологічна оцінка як інструмент планування сталого повоєнного відновлення громад

Введення у тему

З 12 жовтня 2018 року в Україні запрацювала стратегічна екологічна оцінка. Це процедура, яка виникла як логічне продовження оцінки впливу на довкілля і пов’язана вона з тим, що країни-підписанти Конвенції про оцінку впливу на довкілля у транскордонному контексті (надалі — ЕСПО Конвенція) побачили, що встановлювати екологічні умови на етапі проєктування конкретного об’єкта чи діяльності запізно, якщо ми хочемо максимально дотриматися питань охорони довкілля та сталого розвитку. Тому країни-учасники конвенції ЕСПО домовились, що оцінювати на екологічні ризики потрібно і документи державного планування. Така домовленість зафіксована у Протоколі про Стратегічну екологічну оцінку.

Стратегічна екологічна оцінка — це процес, у ході якого екологічні міркування повинні бути повністю інтегровані в підготовку планів і програм до їх остаточного прийняття. Завданнями СЕО є забезпечення високого рівня захисту довкілля та сприяння сталому розвитку. Інструмент СЕО був розроблений для досягнення сталого розвитку, оскільки він визначає впливи на елементи довкілля, які «зростатимуть» у процесі планування, реалізації планованої діяльності, включаючи вплив на біорізноманіття. 

З часу повномасштабного вторгнення були внесені зміни до законодавства щодо містобудівної діяльності, які передбачають нові планувальні документи на рівні регіонів та громад – програми комплексного відновлення областей та територіальних громад. Такі плани мають стати основою для оновлення комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території. СЕО підпадають не всі ці документи, а лише комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів і детальні плани території, проте програми комплексного відновлення не підлягають СЕО, але підлягають громадському обговоренню.  Як врахувати екологічні ризики та обмеження, забезпечити сталий повоєнний розвиток регіонів та громад, і як громадськості вплинути на цей процес – важливо знати і розуміти.    

План модуля:


  1. СЕО як інструмент екологізації державних і місцевого планування.

  2. Хто і коли проводить СЕО?

  3. Участь громадськості під час здійснення СЕО.

  4. Роль громадськості у планах відновлення територіальних громад.

  5. Порядок ведення Єдиного реєстру стратегічної екологічної оцінки.

  6. Роль органів консультування під час здійснення СЕО.

  7. Види відповідальності за порушення законодавства про СЕО.

  8. Судові справи, пов’язані із порушенням законодавства про СЕО.


Модуль 3. Оцінка впливу на довкілля, як інструмент збереження та відновлення довкілля під час відбудови

Введення в тему

23 травня 2017 року Верховна Рада України прийняла Закон України “Про оцінку впливу на довкілля”. Цим законом Україна відмовилася від радянської моделі оцінки впливу планованої діяльності на навколишнє середовище – державної екологічної експертизи – і перенесла у національне правове поле стандарти європейської моделі оцінки впливу на довкілля, закріплені у Директиві 2011/92/ЄС Європейського Парламенту та Ради про оцінку впливу окремих державних і приватних проєктів на навколишнє середовище (із змінами 2014 року).

 

На сьогодні механізм оцінки впливу на довкілля у деяких варіаціях застосовується у всіх розвинених країнах світу. Його винайшли на зламі 60-х і 70-х у Сполучених Штатах Америки, у першу чергу, через те, що саме ця країна в силу історичних умов найперша зіткнулася із значними негативними наслідками неконтрольованої господарської діяльності для довкілля і здоров’я населення. 

 

Позитивний досвід США перейняла і Європа. Вже в середні 80-х була прийнята Директива Ради ЄС 85/337/EEC про оцінку впливу на довкілля певних державних і приватних проєктів (далі – Директива про ОВД), яка із кількома етапами змін і до сьогодні регламентує механізм ОВД для країн Європейського союзу. 

 

Базуючись на досвіді застосування Національного акта про екологічну політику у США і Директиви ЄС про ОВД, у 1987 році Генеральна асамблея ООН затвердила цілі і принципи щодо оцінки впливу на навколишнє середовище. Згодом ці цілі і принципи послужили орієнтиром для становлення інституту ОВД у світі. 

 

Відповідно до цього документа, «оцінка впливу на довкілля  — це процес аналізу позитивних та негативних впливів на довкілля запропонованого проєкту, плану чи діяльності. Конкретною метою оцінки є надання тим, хто приймає рішення, інформації, яка дозволяє включити питання охорони довкілля у процес прийняття рішення щодо схвалення, відхилення чи зміни проєкту, плану чи діяльності, які перебувають на стадії розгляду». 

 

Поміж іншими цей документ передбачав принцип, за яким держави не повинні дозволяти діяльність без розгляду на ранній стадії її впливу на довкілля (Принцип 1), принцип участі громадськості у процедурі ОВД (Принцип 7), та принцип, за яким рішення щодо діяльності, що підпадає ОВД, повинно бути у письмовим, містити обґрунтування рішення, а також положення щодо недопущення, зменшення чи пом’якшення шкоди для довкілля, а також бути відкритим (Принцип 9).

 

У 90-х роках на рівні Європейської Економічної Комісії були розроблені дві регіональні конвенції - Конвенція Європейської економічної комісії ООН про оцінку впливу на довкілля у транскордонному контексті (Конвенція Еспо) та про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя у питаннях, що стосуються довкілля (Оргуська конвенція). Обидві були ратифіковані Україною. На жаль, протягом тривалого часу Україна не ставилася із достатньою увагою до своїх міжнародних зобов’язань за цими конвенціями. Як наслідок, органи Оргуської та Еспо конвенцій винесли цілу низку рішень про недотримання Україною своїх зобов’язань.

 

Лише із підписанням у 2014 році Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом розпочалася реальна робота по впровадженню у національне законодавство механізмів оцінки впливу на довкілля, в тому числі, транскордонної оцінки та участі громадськості у цих процесах. За висновками міжнародних органів Оргуської та Еспо конвенцій, прийнятий Закон України «Про оцінку впливу на довкілля» в повній мірі відповідає міжнародним зобов’язанням за цими договорами і здатний запровадити в Україні дієву європейську модуль екологічної оцінки планованої діяльності. 

 

У зв'язку із повномасштабний вторгненням агресора на територію України держава була змушена дещо змінити правила проведення процедури оцінки впливу на довкілля. В першу чергу, такі зміни були викликані безпековими міркуваннями і полягали у обмеженні раніше відкритого доступу усіх бажаючих до матеріалів ОВД, які в тому числі містили інформацію про точне місцезнаходження планованої діяльності (а часто і функціонуючих об'єктів, коли процедуру ОВД проходили плановані зміни в діяльності, розширення чи перепрофілювання). Єдиний державний реєстр з ОВД в умовах війни більше не забезпечує доступу до матеріалів ОВД, хоча все ще дозволяє слідкувати за ходом процедури. Міндовкілля розробило новий порядок доступу до матеріалів з ОВД за запитом, а з літа 2023 року відновила проведення громадських слухань, які тепер проводяться у режимі відеоконференції. 
В грудні 2023 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення та цифровізації процедури оцінки впливу на довкілля", який із врахуванням перших років реалізації закону на практиці вніс певні корективи у законодавчі рамки. Детально усі ці нововведення розбиратимето під час вебінарів та обговорень на формумах модуля 5.

 

План

 

1. Суть процедури оцінки впливу на довкілля

2. Сфера застосування оцінки впливу на довкілля, переліки видів діяльності, які можуть мати значний вплив на довкілля, та розмежування компетенції між центральним та регіональним рівнем

3. Відкритість та доступність інформації, що створюється в процедурі оцінки впливу на довкілля. 

4. Етапи оцінки впливу на довкілля

5. Визначення обсягу досліджень та рівня деталізації інформації

6. Звіт з оцінки впливу на довкілля

7. Громадське обговорення 

8. Висновок з оцінки впливу на довкілля. Врахування зауважень і пропозицій громадськості. Врахування результатів оцінки впливу на довкілля у рішенні про провадження планованої діяльності

9. Оскарження висновку із оцінки впливу на довкілля та рішення про провадження планованої діяльності

10. Особливості проведення оцінки впливу на довкілля в умовах війни


Модуль 4. Управління відходами територіальних громад: виклики та рішення.

Вивчення механізмів захисту природи в умовах війни було б неповним без дослідження тематики ґрунтів з екологічної та правової точки зору. Головно з урахуваннями аспектів їх використання, збереження, охорони і захисту. Зазначене питання часто не наділяють особливою увагою, ототожнюючи поняття ґрунтів та земель, ведучи мову виключно про земельні питання та їх регулювання. Натомість, ці поняття є далеко не тотожними, а земельне законодавствство враховує не всі особливості такого природного ресурсу як ґрунт. Цим зумовлюється широкий ряд невизначеності і у розумінні належного поводження з ґрунтом, його використанням, і в регулюванні відповідних питань на рівні законодавства, напрямків державної політики. 


Враховуючи ведення повномасштабних бойових дій на території України, реалізація існуючих та створення нових механізмів захисту ґрунту, збереження його корисних властивостей, зведення до мінімального рівня негативних факторів, що мають місце і чинять вплив на нього, має стати одним із пріоритетних завдань водночас і держави, і громадянського суспільства. Дослідники стверджують, що найбільше серед екосистем, що зазнають негативного впливу воєнних дій, страждає екосистема ґрунту. Те, що буквально знаходиться в нас під ногами, справді є цілою екосистемою. Велика кількість дрібних організмів, що створюють і підтримують ґрунт, а також його біологічний покрив — трави, мохи, лишайники та гриби — є найбільш вразливими через фактичну відсутність мобільності. Інакше кажучи, усі живі організми в товщі ґрунту або ті, які захищають від ерозії його поверхню, як і власне сам ґрунт, не здатні покинути ділянку, на якій відбувається вибух боєприпасу, або захистити себе від негативних впливів. Такими впливами передусім є короткострокова руйнівна дія вибухової хвилі та довготривала дія хімічного забруднення. 

Наслідками майже кожного обстрілу є пошкодження поверхні ґрунту, потрапляння у нього уламків снарядів та вивільнення в атмосферу токсичних газів. Шкоду значного масштабу  ґрунту спричиняє й сама вибухова хвиля.


Зрозуміло, що внаслідок зазначеного якість ґрунту втрачається, його структура порушується, а здатність до самовідновлення мінімізується. Саме у зв’язку із наведеним мають вживатись належні заходи задля захисту та відновлення ґрунтового шару на території України, а особливо, славнозвісних українських чорноземів. Саме тому, поглиблення знань про ґрунт, його властивості та характеристики, правове регулювання є зараз актуальними як ніколи. Тільки детальне вивчення існуючої політики держави у цій сфері, згаданих властивостей ґрунтів, правового регулювання дозволить виділити основні проблеми, знайти шляхи їхнього вирішення, а, отже, і зменшити негативний вплив воєнних дій на екосистему ґрунту.


Модуль 5. Врахування інтересів дикої природи у планах та програмах відновлення: екологічні, юридичні критерії і принципи

Відновлення України – це не лише фізичне відновлення інфраструктури, а й унікальна можливість закласти основу для зеленого, сталого розвитку, що враховує інтереси дикої природи та довкілля в цілому. Єдині екологічні принципи та спільне бачення відновлення мають стати основою для розробки комплексних програм, що охоплюють усі природні компоненти: воду, ґрунти, повітря, флору та фауну, рельєф, клімат та літогенну основу. Дотримання міжнародних стандартів, зокрема підходів ЄС щодо збереження видів та оселищ, стане запорукою довгострокової екологічної стабільності.


Законодавча база для розробки програм комплексного відновлення включає Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Постанову Кабінету Міністрів № 1159. Ці програми мають передбачати, зокрема визначення пріоритетів відновлення територій, постраждалих від кризових ситуацій; включення сучасних підходів, таких як енергоефективність та соціальна справедливість; відповідність Цілям сталого розвитку ООН.